Сьогодні на факультеті функціонує три кафедри – філософії (завідувач – проф. М.Марчук), культурології, релігієзнавства та теології (завідувач – доц. М.Шкрібляк), та соціології (завідувач – проф. В.Докаш). На часі відкриття кафедри культурології.
Філософсько-теолгічним факультетом здійснюється підготовка фахівців за п’ятьма напрямками ("філософія", "релігієзнавство", "теологія", "соціологія", "культурологія"). У структурі факультету діють також магістратури, аспірантури та вчена рада по захисту кандидатських та докторських дисертацій зі спеціальностей “Філософія науки” і "Релігієзнавство" (філософські науки).
Ще одним структурним підрозділом факультету є богословське відділення, діяльність якого регламентується Угодою про спільну освітню діяльність між Київською Духовною Академією та Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича, укладеною 18 квітня 2003 року.
Підготовка богословів здійснюється за замовленням Церкви. Для практичних занять студентів богословського відділення використовується Трьохсвятительська церква, що знаходиться поруч з навчальними корпусами ЧНУ і філософсько-теологічного факультету зокрема.
Сьогодні на факультеті навчається 452 студенти, з них 80 – на заочному відділі, 2 - на екстернатній формі навчання.
Навчальний процес забезпечують висококваліфіковані фахівці трьох кафедр: 7 докторів наук, з них 7 професорів; 31 доценти і кандидати наук, 16 асистентів; 2 доктор і 5 кандидатів богословських наук (2 з яких доценти, 5 священики, 2 диякони), 4 докторанти, 19 аспірантів, 9 здобувачів. Філософсько-теологічний тісно співпрацює з багатьма науково-освітніми центрами та установами як в Україні, так і за кордоном. Завдяки тісній науковій співпраці з ними факультет став базовим з проведення міжнародних науково-практичних конференцій, конгресів, круглих столів, науково-практичних семінарів тощо.
Навчально-методична база відповідає сучасним стандартам і постійно оновлюється та вдосконалюється. У розпорядженні колективу викладачів та студентів факультету 12 аудиторій, новий комп'ютерний клас (11 комп'ютерів), методичний кабінет і бібліотека.
Студенти мають свій друкований орган – газету “Софія” , радіовузол та радіогазету. Демонструють вони свій творчий потенціал, беручи участь багатьох конкурсах та культурно-розважальних проектах. Це сприяє їхній самореалізації й утвердженні як особистості. Крім того, є усі умови для заняття спортом та організації дозвілля.
Проживають студенти в гуртожитку, який за результатами університетських конкурсів упродовж багатьох років визнається кращим. До їхніх послуг – добре обладнана сучасними меблями, аудіо-, відео- та телеапаратурою кімната відпочинку, кімната для навчання та побутова кімната, а для теологів функціонує ще й молитовна кімната-капличка.
Отже, філософсько-теологічний факультет належить до тих науково-освітніх і навчальних підрозділів університету, про які говорять: "Це факультет, що постійно розвивається, відкриває нові спеціальності, збільшує набір абітурієнтів" (з Доповіді ректора унівеситету з нагоди чергової річниці з дня відродження, 2010 р.).
Він є історичним спадкоємцем названих факультетів, які разом із юридичним факультетом згідно з Високою ухвалою австрійського імператора Франца Йозефа І від 4 жовтня 1875 р., становили основу щойно заснованого університету.
Відкриття греко-православного теологічного факультету пов’язане з ім’ям відомого церковного діяча – єпископа та першого митрополита Буковини Євгена Гакмана (1793–1873). Ще в 1851 р. він розпочинає переговори з урядом Австрії про створення відповідного факультету на базі “греко-східного” Богословського інституту, який входив в інфраструктуру його єпископії. Позитивному розв’язанню цього питання сприяла готовність Владики розмістити теологічний факультет у своїй резиденції. Ще однією важливою обставиною було те, що університет мав утримуватися коштом Православного релігійного фонду Буковини. Фонд також підтримував розвиток освіти, виплачуючи стипендію та допомогу кращим студентам.
Теологічний факультет розташувався в резиденції буковинського митрополита і, на відміну від інших, був повністю забезпечений навчально-виробничими приміщеннями, мав також краще від інших методичне обслуговування. Свою роботу він розпочав 30 серпня 1875 р. у складі 7 кафедр, а саме: вивчення Біблії і тлумачення Старого та Нового Заповітів; догматики; теологічної моралі; історії церкви; церковного права; практичної теології та східних мов.
Вивчалися й інші предмети – на засадах обов’язковості чи факультативності. До перших належали: енциклопедія та методологія богословського навчання, єврейська мова, церковна статистика, церковний діловий стиль. Другу групу складали – граматика новозаповітних мовних ідіом, біблійна історія, археологія, історія нового біблійного канону, патрологія, історія догматики й апологетики, церковнослов’янська мова, символіка східної церкви та її тлумачення.
Питання кадрового забезпечення на факультеті розв’язувалися богословською колегією, яка діяла при Буковинській єпископії з обов’язковим погодженням із міністерством віросповідань і освіти.
Професорсько-викладацький склад факультету поповнювався професорами скасованого “греко-східного” Богословського інституту. Факультет намагався й самотужки готувати на професорські посади людей із числа його випускників. За чверть століття ним було підготовлено 7 кандидатів на посаду викладачів православного факультету, зокрема О. Воюцького, В. Гаїну, В. Георгіу, К.С. Авескула, С. Сагіна, Т. Тарнавського. Серед професорів і доцентів теологічного факультету було лише два українці – Є.Козак і Д.Єремійчук, решта були румунами.
Першим деканом факультету став професор В. Митрофанович, який у 1877–1878 н.р. був ректором університету. Професори-богослови О. Попович та О. Воюцький обіймали цю посаду двічі: перший – у 1880–1881 і 1895–1896 н.рр., другий – у 1892–1893 і 1901–1902 н.рр. У різні часи ректорами також були В. Репта, К. Попович, Т. Тарнавський, Є. Козак, С. Сагін. Останнім ректором німецького університету в 1918-1919 н.р. також був професор факультету В. Тарнавський.
Викладовою мовою згідно з регламентом теологічного факультету була німецька. За наполяганнями професорської колегії церковнослов’янська мова та література були обов’язковими для вивчення.
Богословський курс тривав чотири роки. Крім фахових дисциплін студенти-богослови мали засвоїти і скласти іспити з австрійської історії та курсу історії її інститутів римського права. Відвідування лекційних та семінарських занять для них було обов’язковим, тоді коли на інших факультетах не було примусу. Позитивним було те, що вони повністю утримувалися за рахунок церковних коштів і забезпечувалися житлом.
Кількість студентів-теологів у різні часи була різною. На час відкриття університету на факультеті студіювали теологію 39 чоловік. І вже через десять років їхня кількість зросла до 77. Проте тенденція до зростання не була стійкою. Так чисельність студентів то різко зменшувалася, коли, наприклад, у 1900 р. їх було лише 36, то швидко зростала – як у 1911-1912 н.р. коли їх налічувалося 204.
Основну масу студентів становили румуни. Зокрема, в 1900 р. серед 36 осіб був лиш один українець, а румунів – 29. Це передусім пов’язано з тим, що українські юнаки хоч і навчалися безкоштовно освіту мали менше шансів на працевлаштування, ніж інші. Часто з метою вигідного працевлаштування їм доводилося змінювати свою національну приналежність.
У 1884 р. студенти – богослови утворили власне товариство "Academia orthodoха" ("Православна академія”).
При створенні факультету професор ліквідованої теологічної семінарії І. Ончул був запрошений викладати на кафедру вивчення Біблії і тлумачення Старого Заповіту. Він читав курс біблійної археології та єврейської граматики, а також роз'яснював окремі розділи у старих письменах Старого Заповіту.
Кафедру східних мов також очолював проф. І. Ончул. Він вів граматику та переклад з арабської, сирійської, халдейської мов. Після його смерті у 1897 р. східні мови не читалися. З 1900 р. ця кафедра реорганізована в кафедру догматики, а згодом об'єднана з кафедрою вивчення Біблії і тлумачення Старого Заповіту.
Кафедру вивчення Біблії і тлумачення Нового Заповіту, керував В. Репта, колишній проф. теологічної семінарії. Він читав вступ до книг Святого письма Нового Завіту за оригінальними текстами, а також вів спецкурси з історії новозавітних канонів, з граматики новозавітних мов. У 1896 р. імператорським указом проф. В. Репта призначений архімандритом, а в 1898 р. – єпископом Радівецьким. Проте він не залишив викладання. Йому було присвоєно звання почесного професора факультету. Згодом В. Репта став митрополитом православної церкви Буковини.
Зайняв же звільнену посаду проф. Є. Попович, який ще з 1875 р. був професором історії церкви і церковної статистики. Він – автор багатьох праць з історії церкви, теологічної літератури, церковного права, церковної географії, хронології, символіки.
Патрологія не мала окремої кафедри. Ординарний проф. історії церкви та церковного права Є. Попович за сумісництвом читав курс і вів семінар з патрології та патологічної літератури.
Догматику й апологетику спочатку читав проф. О.Коморашан. Після його смерті тексти лекцій видав у двох томах О.Воюцький. На вакантне місце був запрошений проф. Є. Попович, який за основу своїх лекцій взяв опубліковані матеріали О.Коморашана. Цю вакансію заповнив лише в 1896 р. д-р С. Гаіна, який читав догматику й апологетику за власними конспектами. Апологетику він читав своєрідно: природознавчій частині приділяв особливу увагу, оцінюючи її з позицій християнської філософії.
У 1900 р. створена кафедра догматики, на яку запрошено професором кафедрального проповідника д-ра С. Сагіна, С. Гаїна читав лише фундаментальне богослов’я та християнську філософію.
На кафедрі морального богослов’я спочатку лекції читав учитель теології Чернівецької вищої гімназії Мирон Калінечук, а через 9 років – проф. О. Воюцький.
Професором кафедри греко-православного церковного права було призначено викладача, а згодом і проф. кафедри історії церкви і церковного права К. Поповича, який відзначився дослідженням особливостей буковинського греко-православного церковного права.
Кафедрою практичного богослов’я керував аж до своєї смерті у 1888 р. проф. В.Митрофанович, фахівець у галузі гомілетики. З 1888 по 1891 р. посаду проф. практичного богослов’я заміщав К. Попович, який спеціалізувався з цієї дисципліни у Віденському університеті. З 1892 р. викладачем, а згодом і професором став Т. Тарнавський, який вів заняття румунською мовою. У своїх лекціях з літургії він порушував проблеми історії культового мистецтва (іконографія в ортодоксальній східній церкві, історія східної культової архітектури). Водночас українською мовою практичне богослов’я викладав учитель гімназії Д. Єремійчук. Катехитику як складову частину практичного богослов’я читав румунською та українською мовами архімандрит Ю.Стефанеллі.
Кафедрою церковнослов'янської мови та літератури, заснованою 1899 р., керував проф. Є. Козак, випускник теологічного факультету Чернівецького університету. Цей учений спеціалізувався спочатку у проф. О. Калужняцького у Чернівцях, а потім у проф. В. Ягича у Відні. Він читав курс церковнослов'янської граматики та літератури, акцентуючи увагу на житті й діяннях Кирила і Мефодія.
Теологічний факультет мав право присуджувати докторські ступені. Для цього випускники, повинні були складати суворі іспити із читання Біблії й тлумачення Старого та Нового Заповітів, історії церкви, догматики, морального богослов’я, церковного права. Іспити тривали до 2-х годин в присутності не менше 4 професорів. Першим успішно склав їх і став професором О. Воюцький. За ним це звання отримали молоді теологи з Буковини, Угорщини, Семиграддя, Румунії. Усього за перші 25 років існування теологічного факультету звання докторів богослов’я одержало 37 осіб.
Теологічний семінар як складова частина навчального процесу почав працювати на факультеті з 1877–1878 н.р. На заняттях студенти виступали з доповідями, обговорювали їх. Практикувалось заохочення студентів до наукової роботи. Кращі реферати відзначалися буковинським Греко-православним релігійним фондом преміями в розмірі 100 крон.
Семінар мав свою бібліотеку з 8 відділів. Для її заснування Релігійний фонд виділив 600 фл. зі щорічною дотацією в 300 фл. За перші 25 років свого існування бібліотека семінару зібрала понад 2,3 тис. книг і брошур.
Бібліотека теологічного факультету бере свій початок від семінарської книгозбірні, заснованої ще 1827 р. Напередодні відкриття факультету тут налічувалося близько 2 тис. томів. Після тривалого листування уряд виділяв на поповнення факультетської книгозбірні 1000 фл. щорічно. З 1885 р. штатним бібліотекарем став проф. Е. Воючек, який за ухвалою професорської колегії з 1894 р. подавав повний річний звіт про роботу бібліотеки. Бібліотеку відвідували викладачі та студенти з інших факультетів. Всього наприкінці століття книжковий фонд бібліотеки теологічного факультету складав 7544 видань.
У 1882 р. у Чернівцях почав виходити церковно-літературний часопис "Лампада" (Candela) румунською та українською мовами. В журналі друкувалися праці викладачів богословського факультету. Чернівецькі теологи мали публікації і в німецькомовних часописах.
Засновуючи університет у Чернівцях, австрійська влада сподівалася, що в ньому навчатимуться також закордонні студенти. Ці надії справдилися лише частково, та й то завдяки саме теологічному факультетові. Починаючи з 1880 р., тут навчалися студенти з Румунії, з 1887 р. – із Сербії, Чорногорії, Боснії, Болгарії, Угорщини й Туреччини. Згодом чимало з них стали визначними теологами та церковними діячами: викладачами і завідуючими кафедрами у вузах і семінаріях, членами консисторій, єпископами, настоятелями монастирів.
Показово, що в 20-х роках кращі студенти – богослови університету в Белграді, слухаючи лекції випускників Чернівецького університету, прагнули потрапити до Чернівців для завершення богословської освіти. До таких належав, зокрема, К. Марков, котрий закінчив теологічний факультет у Чернівцях 1928 р. Пізніше він став патріархом (під іменем Кирило) Болгарської православної церкви.
Отже, теологічний факультет університету, будучи єдиним в Австро-Угорщині, досить швидко набув значення провідного центру з підготовки православних богословів у Південно-Східній Європі. Він став зразком для заснування аналогічних факультетів у Бухаресті (1884), Белграді (1921), Софії (1924), серед професорів і доцентів яких було чимало випускників Чернівецького університету.
Однією з важливих передумов відкриття філософського факультету в університеті в 1875 р. стала певна традиція філософської культури на Буковині, витоками якої була тривала діяльність школи, заснованої у відповідності з ухвалою міністерства віросповідань та освіти 1815 р. "Про відкриття філософського навчального закладу в Чернівцях". Філософський факультет за своєю адміністративною структурою та предметністю мав позитивістську спрямованість. Тут поряд з філософією вивчалися філологія, історія, науково-природничі дисципліни. Студенти протягом трьох років слухали курс лекцій з філософії, протягом чотирьох років — історію Австрії, протягом семи семестрів — історію та застосування римського права. Як правило, вивчення окремих дисциплін забезпечували відповідні кафедри. Їх чисельність поступово зростала. Філософські дисципліни почали викладатися вже в зимовому семестрі 1875-1876 н.р. З часом на факультеті сформувалося 16 гуманітарних і 12 природничих кафедр.
Першим кафедру філософії очолив екстраординарний проф. д-р Антон Марті. В австрійський період на кафедрі працювали авторитетні доктори філософії з багатьох європейських університетів – Боннського, Інсбрукського, Віденського та ін. Викладачі писали і видавали цінні наукові праці: Антон Марті – з практичної філософії, К.Юберхорст – з філософії Локка і Канта, Рудольф Гохеггер – з естетики та етики, Ріхард Вале – з філософії середньовіччя та ін.
На філософському факультеті було створено дві історичні кафедри, традиційні для всіх університетів імперії, – історії Австрії та загальної історії, а також кафедри стародавньої, східноєвропейської, південносхідноєвропейської історії. Ординарним проф. історії Австрії з 1875 р. був Фердінанд Ціглауер фон Блументаль (1829-1906). З 1856 р. – професор Академії права в Германштадті, з 1875 р., він був професором Чернівецького університету. Він кілька разів обирався ректором і деканом філософського факультету. До виходу на пенсію він викладав австрійську історію та керував семінаром. Його перу належать праці з історії Буковини: “Становище Буковини на час Австрійської окупації” (Чернівці, 1888) та “Історичний нарис Буковини періоду австрійської військової адміністрації” (Чернівці, 1893-1901), в яких він обґрунтовував право Австрії на Буковину, пропагував ідею цивілізаторської місії австрійської монархії на приєднаних землях. Попри певну тенденційність, праці Ф.Ціглауера й сьогодні залишаються цінними своїм багатим фактичним матеріалом.
На кафедрі австрійської історії та в керівництві семінаром з цього предмету Ціглауера змінив Раймунд-Фрідріх Кайндль (1866-1930) – видатний австрійський історик та етнограф. Уродженець Чернівців, син учителя малювання та вихованець місцевого університету, він з 1901 р. став у ньому професором австрійської історії та найвизначнішим істориком Буковини. Був доктором філософії, головою історичного семінару, членом центральної комісії мистецтв та історичних пам'яток у Відні і ц.-к. радником архіву, обирався деканом філософського факультету (1906-1907 н.р.), ректором університету (1912-1913 н.р.). Він написав “Історію міста Чернівці” (1908), тритомну “Історію Буковини” (Чернівці, 1888-1893. — Т.1—3.), двотомне дослідження “Рутени на Буковині” у співавторстві з А.Монастирським (Чернівці, 1898-1899); “Буковина в 1848-1849 рр.” (Відень, 1900); “Історію німців Прикарпаття” (Відень, 1907-1911. — Т.1-3) та ін. У працях Р.-Ф.Кайндля вперше науково спростовано хибну думку, що нібито українці на Буковині — "зайди". Спираючись на писемні джерела та археологічні дані, він доводив, що вже з VI ст. постійним осілим населенням східної частини Прикарпаття, автохтонами були слов'яни. Цінність мають його дослідження з історії буковинських українців (рутенів, русинів). Йому належать також дослідження з етнографії українського населення Буковини, серед них том “Гуцули” (Відень, 1894) — одна з перших праць про цю самобутню гілку українського народу. Він досліджував походження назви “гуцули”, гуцульські поселення, житло, одяг, харчування, заняття, сімейний і громадський побут, календарні свята, демонологічні вірування тощо як галицьких, так і буковинських гуцулів, може дещо перебільшивши вплив румунської культури на них. Його праці не втратили свого наукового значення і в наш час.
Почесне місце серед університетських буковинознавців належить історику й бібліографу, уже згадуваному Й.Полеку. У 1893-1904 рр. він – кустос (хранитель), а в 1904-1912 рр. — директор бібліотеки університету. Й.Полек – автор досліджень з економічної, політичної та культурної історії, з етнографії, історичної географії, бібліографії, статистики Буковини кінця XVIII – поч. XIX ст., у додатках до яких опубліковано багато документів. Головні його праці: “Придбання Буковини Австрією” (Чернівці, 1889), “Поїздка Йосифа II до Галичини і Буковини та її значення для останньої провінції” (Чернівці, 1893), “Старообрядці на Буковині” (Чернівці, 1896-1899), “Об'єднання Буковини з Галичиною в 1786 р.” (Чернівці, 1900). Для праць Й.Полека, загалом досить цінних, як і для праць Ф.Ціглауера та Р.-Ф.Кайндля, характерна деяка ідеалізація політики Австрії на Буковині.
Як приват-доцент кафедри загальної історії середньовіччя з 1885 р. на факультеті почав працювати д-р Володимир Мількович. У 1898 р. він одержав звання екстраординарного професора східноєвропейської історії і очолив відповідну кафедру, займався проблемами минулого Чехії, Хорватії, Росії, Польщі.
У загальному курсі, який читався на цій кафедрі, викладалась також історія України. Однак студенти – українці були не задоволені тим, що В.Мількович не був фахівцем з історії України, історія України губилася в обширному матеріалі історії Східної Європи, а лекції читалися німецькою мовою. Вони неодноразово заявляли про це 28 червня 1908 р. майже 100 студентів провели в п'ятій аудиторії університету збори, на яких були присутні професори С.Смаль-Стоцький і В.Мількович. Збори ухвалили: вимагати від уряду заснування кафедри української історії і семінару з українською мовою викладання 11 червня 1909р. збори численної студентської громади прийняли аналогічну резолюцію.
5 липня 1909 р. це питання ставилося і на зборах у Народному домі в присутності студентів, інтелігенції, інших верств населення.
26 жовтня 1908 р. студенти надіслали в міністерство меморандум з обґрунтуванням необхідності заснування кафедри української історії. Це досить характерний документ, який свідчить про рівень національної свідомості студентської молоді та її бажання знати вітчизняну історію. Меморандум підписали студенти філософії Микола Павлусевич, Іван Дощівник, Іван Тихонський, Іван Бекул і студент теології Филимон Григорій.
Меморандум підкреслював, що без знання власної історії “не може бути й мови про культурний розвиток народу. Тільки пізнанням своєї історії народ викриває свої помилки і намагається їх усунути, а з другого боку, стає він гордий за свої культурні здобутки, приходить до переконання, що на нього спадають ще великі обов'язки та завдання, що він є спорідненим членом великої людської родини, з якою мусить працювати для блага та прогресу людства”.
Українські студенти вимагали також заснування спеціального семінару з української історії, вважаючи, що “Крім самої історії потрібно знати також методи її вивчення”.
У відповідь на домагання студентів – українців, румунів та поляків – про введення викладання історії цих народів рідними мовами професорська колегія філософського факультету в листі від 2 липня 1908 р. до міністерства віросповідань та освіти виступила проти, підкресливши, що ”Обов'язком факультету є в першу чергу – захищати інтереси німецьких студентів, аж на другому місці може (він) займатися побажаннями окремих груп”.
Відомо, що в часи радянської влади, коли будь-яке наукове дослідження релігійного феномена могло здійснюватися лише в межах марксистсько-ленінського кліше, з наукового обігу поступово витіснялося гуманітарне начало. Релігієзнавству було відмовлено в самостійному дослідженні релігії. Воно розглядалося як складовий елемент так званого наукового атеїзму, а богослов’ю в сфері державної освіти годі було й думати. Філософські та релігієзнавчі школи колишньої країни рад перетворювалися на центри атеїстичної пропаганди. За таких умов, 1946 року правонаступницею філософського факультету Чернівецького університету залишилася лише кафедра філософії, а теологічний факультет ліквідовали цілком.
Завідувачем кафедри філософії в повоєнні часи був кандидат філософських наук, доцент Т.Сопільнюк. До складу кафедри входили: професор А.Шем’якін, доцент Чечіль, в.о.доцента Новіков та інші. Згодом колектив кафедри суттєво поповнився випускниками Московського, Київського і, звичайно, Чернівецького університетів.
Кафедрою забезпечувалося читання курсів з діалектичного та історичного матеріалізму, історії філософії, етики, естетики, наукового атеїзму та ряду спецкурсів.
Із 1958 року кафедру очолив кандидат філософських наук, доцент М.Логвінов. При кафедрі було відкрито аспірантуру.
Новий етап науково-навчального поступу почався з 1970 року, коли її завідувачем обрали кандидата філософських наук, доцента А.Колодного. За роки його завідування кафедрою колектив істотно зріс не лише у кількісному, а й якісному плані. З 18 викладачів кафедри 15 мали вчений ступінь кандидата наук, 12 звання доцента. При кафедрі функціонувала лабораторія конкретних соціологічних досліджень (керівник М.Филипович) та методична комісія, яку впродовж багатьох років очолював (до призначення з 1993 року на посаду декана факультету) М.Сидоренко.
З вересня 1977 року завідувачем кафедри став доцент П.Фольварочний. У цей час налагоджуються творчі зв’язки з провідними вченими Москви, Києва, Донецька та інших регіонів. Формується новий напрям, пов’язаний з дослідженням світоглядних і методологічних проблем наукового пізнання. Це дало змогу в 1984 році провести ІІІ-ій Всесоюзний семінар “Світогляд і наукове пізнання”.
1984 року завідувачем кафедри філософії було обрано доцента Б.Починка. Усвідомлюючи вимоги часу, в колективі викладачів кафедри досліджувалися питання і здійснювалися практичні кроки, спрямовані на зміну культурно-освітніх і теоретико-методологічних парадигм. Замість курсу марксистсько-ленінської філософії, студентам було запропоновано на вибір 4 курси: історія філософії, діалектика і теоретичне пізнання, соціальна філософія, філософська пропедевтика. Отже, було зроблену першу спробу відходу від марксистсько-ленініської монологічності у філософському осмисленні онтологічних екзестенціалістських проблем.
Колектив кафедри також надавав значну допомогу іншим факультетам університету у підвищенні світоглядно-методологічного рівня викладання конкретних дисциплін.
Суспільно-політичні зміни, що відбувалися наприкінці 80 років XX ст. в Європі і в нашій країні зокрема, відкрили шлях до незалежності та демократизації українського суспільства. Незважаючи на те, що комуністична ідеологія, спосіб мислення та світобачення досить поетапно відсуваються на периферію суспільної свідомості, релігія та Церква активно повертаються у суспільне лоно, з якого свого часу були брутально виштовхнуті. Сьогодні Церкві та церковно-релігійним організаціям надаються широкі можливості для легітимної роботи, передусім у морально-духовній та культурно-освітній сферах. Зрозуміло, що успішне виконання цієї вельми корисної місії було б не можливим без відновлення церковної інфраструктури – повернення храмів, відродження монастирів, відновлення роботи духовних шкіл, училищ, академій.
Філософський і теологічний факультети було відроджено у грудні 1993 року у складі єдиного філософсько-теологічного факультету з відділеннями філософії та теології, завдяки зусиллям тодішнього ректора університету С.Костишина, голови обласної державної адміністрації І.Гнатишина, міністра освіти П.Таланчука. Практичних зусиль, спрямованих на реалізацію цього доленосного проекту, доклав доцент І.Чорний. Сприяли також тодішній архієпископ (зараз митрополит) Чернівецький і Буковинський Данило та громадсько-культурні діячі краю.
В урочистостях з нагоди його відкриття 12 лютого 1994 року взяли участь Його Святість Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Романюк), митрополит Філарет (сьогодні Святіший Патріарх УПЦ КП), духовенство нижчих рівнів, представники влади та громадськість краю.
Історична доля теологічного факультету перегукується з долею града Божого Єрусалима та його храму, від яких не залишилося і каменя на камені після нашестя Навуходоносора. Проте, воля Божа була такою, щоб відбудувалося місто і знову посеред нього постав храм Божий.
Відбудовуючи власну хату – незалежну, демократичну християнську державу, курс якої інтеграція до європейського та світового співтовариства, державні та церковно-релігійні лідери подбали й про відбудову зруйнованого в ньому храму духу й науки – філософсько-теологічного факультету.
Деканом щойно відновленого філософсько-теологічного факультету став доктор філософії, професор М.Сидоренко, а його заступниками – доцент Я. Кузьмук і кандидат богослов’я, митрофорний протоієрей Василь Вепрук. Останній свого часу завідував богословським відділенням.
Відроджений філософсько-теологічний факультет для одних постав як джерело духовної освіти, духовно-культурний і науково-освітній центр, а для декого – подив і спокуса. І, хоча період його існування вимірюється всього 17-тилітнім відтинком часу, літопис його історичного становлення та розвитку надзвичайно насичений і багатий на змістовні та неординарні події, які й визначають стан та перспективу його розвитку, утвердження статусу та іміджу серед інших наукових осередків релігієзнавчої та філософської думки.
Досвід поєднання світської та богословської освіти в державному закладі завжди привертав увагу багатьох людей. Кожен із нас по-своєму оцінює цей феномен. Незважаючи на різноманітність поглядів усі сучасні “літописці”, навіть і крайні радикали, визнають, що новонароджене 12 років тому дітище генію владики Євгена (Гакмана) “зростало і кріпло духом”.
У лютому 1994 року здійснено перший набір студентів-теологів (30 осіб), а у вересні цього ж року на філософське відділення було зараховано 25 студентів. 1996 року було відкрито релігієзнавче відділення, на яке було зараховано 26 студентів.
Від часу заснування філософсько-теологічного факультету здійснено вже 14 випусків спеціалістів теологів, 13 – філософів, 11 – релігієзнавців. Таким чином, за весь період існування факультету диплом про вищу духовну освіту одержали 239 випускників богословського відділення, 141* випускник – диплом про вищу філософську освіту та 129* – диплом спеціаліста-релігієзнавця з правом викладання філософсько-релігієзнавчих дисциплін. 17* випускників філософсько-теологічного факультету успішно захистили магістерські та кандидатські дисертації 14 і 3 відповідно. Випускники факультету працюють у різних сферах: загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах, державних установах, теологи, рукопокладені в священичий сан несуть послух здебільшого у парохіях Української Православної Церкви Київського Патріархату.
2001 року деканом філософсько-теологічного факультету було призначено доц. Б.Починка, а його заступником залишився доц. Я.Кузьмук.
Сьогодні керівництво факультетом успішно здійснює доктор історичних наук, професор Василь Балух, він же і завідувач кафедри релігієзнавства і теології. Крім названої, на факультеті функціонує ще дві кафедри: філософії та соціології. Останню відкрито у квітні 2003 року. Кафедру філософії очолює доктор філософських наук, професор Михайло Марчук, а соціології – доктор філософських наук, професор Віталій Докаш. У перспективі планується створення самостійної кафедри теології.
Усі кафедри є випускаючими і мають аспірантури, де на стаціонарі зараз навчається 7 колишніх випускників факультету. Зокрема, в аспірантурі з філософії науки навчається О.Бродецький, Л.Подгорна, О.Турко, Р.Рошкулець, з релігієзнавства – В.Бучовський та М.Шкрібляк, з соціології – А.Камбур. Окрім того над кандидатськими дисертаціями сьогодні працюють здобувачі І.Починок, Д.Каленюк, Л.Кисла, О.Мартиненко, В.Никоряк, В.Звенигородський, В.Кохан та ін. Успішно захистили кандидатські дисертації випускники факультету: Н.Сорохан, В.Кушнірчук, Т.Петранюк.
Процес омолодження кадрів став можливим завдяки клопіткій праці декана факультету В.Балуха. Власне з його приходом до керівництва на факультеті відбулися позитивні зміни. Зокрема, активізувалася робота з підготовки молодих викладачів із середовища студентів-випускників. Першочерговим завданням, яке йому вдалося розв’язати, було відкриття аспірантури з релігієзнавства та соціології, а також налагодження співпраці з іншими навчальними закладами та науковими інституціями.
Факультет динамічно розвивається в різних напрямках освітньо-наукової діяльності, що забезпечує йому статус і високе визнання не лише серед інших факультетів університету, а й серед подібних йому філософсько-релігієзнавчих шкіл в Україні, наприклад, Києва чи Львова.
З квітня 2005 року діє спеціалізована рада по захисту кандидатських дисертацій з спеціальності “філософії науки”. Цього ж року відкрито докторантуру на кафедрі філософії, в наступному році планується відкриття подібного підрозділу й при кафедрі релігієзнавства. Для цього є усі умови, а прискорить реалізацію цього проекту успішний захист докторських дисертацій доцентів кафедри В.Докаша та І.Чеховського, які зараз працюють над завершенням своїх дисертаційних досліджень.
Сьогодні на філософсько-теологічному факультеті за всіма спеціальностями: філософії, теології, релігієзнавства, соціології, культурології (на останню здійснено перший набір) навчається 296 студентів стаціонарно і 149 заочно. Географія вступників на наш факультет яскраво свідчить, що його ім’я добре відоме в усіх куточках України. Адже тут навчалися й навчаються представники Одещини, Донеччини, Дніпропетровська, Києва, Вінниці та інших. Найбільший відсоток складають представники західних областей нашої держави. На богословському відділенні навчаються юнаки з Румунії.
Навчальний процес забезпечують висококваліфіковані фахівці: 7 докторів, професорів (В.Балух, С.Вовк, В.Докаш, М.Марчук, І.Возний, М.Сидоренко, Л.Филипович), майже три десятки кандидатів наук. На факультеті читають предмети професори і доценти інших факультетів університету: педагогічного, юридичного, філологічного, іноземних мов, прикладної математики, біологічного, економічного та факультету історії, політології і міжнародних відносин. До навчального процесу залучаються також провідні вчені Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України та Київської Духовної Академії і Семінарії.
На факультеті функціонують як студентські, так і викладацькі науково-дослідницькі студії, які плідно працюють над дослідженням кафедральної проблематики. Багато студентів та викладачів об’єднано у Всеукраїнську Асоціацію релігієзнавців, а окремі з них належать до Міжнародної Асоціації релігійної свободи.
Враховуючи етно-конфесійну специфіку регіону, факультет став базовим для щорічного проведення Міжнародного дня релігійної свободи. За період його існування відбулося 4 міжнародні конференції, регулярно проводяться релігієзнавчі наукові семінари, колоквіуми. Традицією стало проведення “круглих столів”, на яких обговорюються нагальні проблеми суспільно-релігійного буття Краю.
У цьому контексті особливо помітним є налагодження тісних наукових та дружніх зв’язків філософсько-теологічного факультету з багатьма науковими центрами релігієзнавчої освіти в нашій державі та за її межами. Найбільш плідними й результативними є контакти з Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України, яке очолює колишній завідувач кафедрою філософії Чернівецького університету професор А.Колодний, Київською духовною академією, Львівською духовною академією (нині Український Католицький Університет), Львівським музеєм історії релігії, Національним університетом “Острозька Академія” та ін.
Науковці факультету досліджують проблеми духовності, генезу світової культури та української філософської думки, історію Православної Церкви і релігійної думки в Україні та Буковині, етно-релігійну культуру та культуру міжконфесійних взаємин в регіоні, виникнення та становлення чернецтва тощо. Їх об’єднує спільний пошук надійних орієнтирів розвитку людства та розвою української нації.
Результати наукових досліджень вчені-релігієзнавці та богослови факультету публікують не лише на сторінках “Університетського вісника” – власного фахового видання, а й в загальновідомих релігієзнавчо-філософських часописах: “Православний вісник”, “Релігійна панорама”, “Українське релігієзнавство”, “Людина і світ”, щорічнику “Релігійна свобода” та “Буковинському журналі”.
Викладачі факультету дбають й про збагачення та розробку теоретико-методологічної бази навчального процесу. Практично всі курси забезпечені навчальними посібниками, методичними рекомендаціями й програмами. Заслуговують на увагу підручники та посібники професорів В.Балуха, А.Маковецького, доцентів кафедри філософії В.Огородника, І.Чорного, О.Гасяка; доцентів кафедри релігієзнавства та теології В.Докаша та В.Лешана, кандидата богословських наук М.Марусяка, а також монографії професорів С.Вовка, М.Марчука та ін.
Кафедрою релігієзнавства і теології спільно з кафедрою соціології проводяться конкретні соціологічні дослідження з вивчення стану релігійності та динаміки етно-релігійних процесів в Буковині, їхні еволюційні зміни. Факультет тісно співпрацює з різними державними установами.
Позитивні зміни останнім часом відбулися в таких не менш значущих складових життя факультету, як організація виховного процесу. У цьому контексті заслуговують на увагу інститути студентського самоврядування, зокрема студентська рада, в діяльність якої добрі традиції закладені колишнім її головою М.Шкрібляком. Він свого часу очолював студентську раду упродовж 5 років і зробив чимало корисних справ. Таким чином, з ініціативи студентської ради за моральної та матеріальної підтримки деканату в гуртожитку обладнано молитовну кімнату-капличку та кімнату для навчання і відпочинку, що облаштовані новими меблями, сучасною аудіо та відео апаратурою.
Студенти мають також власний факультетський радіовузол та друкований засіб газету “Я – студент”. Саме вони покликані об’єктивно висвітлювати наші солодкі, а деколи й не дуже, студентські будні. До складу студентської редакційної колегії входять 5 журналістів-аматорів.
Спільно з органами студентського самоврядування деканат факультету створює належні умови для самореалізації студентів та розвитку їх як особистостей. Не лише власним сприянням у проведенні різного роду заходів, а й завдяки заохоченню студентів до активного громадського життя через різного роду стимулювання, в тому числі й грошові.
В свою чергу студентська молодь своєю діяльністю та здобутками переконливо засвідчує, що тут навчаються не просто філософи, теологи ..., а здебільшого не байдужі, розумні й творчо обдаровані люди. І це природно, адже світоглядне знання, з огляду на його цілісну природу та виховний потенціал, вимагає від тих, хто їх опановує, набагато вищих духовно-інтелектуальних і моральних якостей, ніж будь-яке інше знання, як природничонаукове, так і гуманітарне. Прикладом цього є хоча б те, що упродовж багатьох років факультет є незмінним фаворитом у багатьох пісенно-музичних конкурсах, виставках. Студенти об’єднуються у різні гуртки, товариства, як-от: Студентський клуб “Брейн-ринг”, філософський клуб “Коло” та ін. Справедливою гордістю нашого факультету є чоловічий вокальний ансамбль “Менестрель”, який вже давно став альтернативою для хорових капел кафедри музики Чернівецького університету. Відомий далеко за межами і студентський “Вертеп”, що також уже кілька років поспіль, як переможець загально-університетських та міських конкурсів.
Справжнім досягненням у покращенні навчально-методичної бази є факультетська бібліотека, котра налічує близько трьох тисяч примірників рідкісної фахової літератури, навчальних посібників та періодичних видань. При бібліотеці працює читальний зал. До послуг студентів також комп’ютерний клас та Інтернет, сучасно облаштовані навчальні аудиторії.
Філософсько-теологічний факультет – це справді школа, де органічно поєднуються глибока світська ерудиція та широчінь філософського кругозору з даром віри й благочестя, що є неодмінною передумовою наших трудових звершень, духовно-культурних, релігійно-моральних звершень та поступу людства в цілому. Тут культивуються знання, які є важливішими передусім тому, що вони сприяють становленню кожної людини як особистості, формують у ній не лише суто професійні якості, але ті, які дозволяють їй віднайти й зберегти в собі людське, тобто те, що констатує її як людину.
Значною мірою цьому сприяє функціонування в його структурі богословського відділення, діяльність якого регламентується Угодою про спільну освітню діяльність Чернівецького національного університету з Київською духовною академією. Роботу богословського відділення в структурі філософсько-теологічного факультету Чернівецького університету було відновленому грудні 1993 р. на виконання наказу №70 по Чернівецькому державному університету від 29.12.1993 р.
Ректоратом університету (ректор – професор С.Костишин) було підготовлено та видано відповідний наказ як відповідь на ті суспільно-політичні і освітні зміни, що зумовлювалися складними і суперечливими процесами, які відбувалися в нашій державі на шляху її демократизації й незалежності. Усвідомлюючи, що незаперечним їхнім наслідком мусить стати подолання тоталітарно-більшовицького й атеїстичного пресингу, а це можливо лише за кардинальної зміни освітньо-виховної парадигми, ректорат університету спільно з Українською Православною Церквою Київського Патріархату (Патріарх Мстислав(Скрипник) та його Заступник – Митрополит Філарет(Денисенко), нині Патріарх УПЦ КП), державною владою та суспільно-свідомою громадськістю Краю розпочали рутинну працю з підготовки та відновлення роботи філософсько-теологічного факультету в Чернівцях.
Відродження філософсько-теологічного факультету при Чернівецькому університеті відбувалося з дуже великими складнощами. Доводилося натикатися і на звичайнісіньку байдужість, і на просте нерозуміння важливості такого акту, а найголовніше – різні бюрократичні перепони. Найкраще це відомо тодішньому ректорові С.Костишину, який наполегливо добивався відновлення його діяльності, аж поки справа не увінчалася успіхом. “Усе розпочалося з університетської церкви – згадує першовідкривач факультету. Справу потрібно було повести так, аби цей храм почав діяти як релігійна установа. Бо були пропозиції з боку тоді ще радянської влади відкрити тут філіал бібліотеки, де розмістити фонди іноземної літератури. Та попри це ректорат і вчена рада підійшли до долі церкви дуже виважено, прийнявши доленосне рішення про відновлення теологічного факультету. Проте, зрозуміло, це ще не означало, що мети досягнуто. Нас намагалися переконати в тому, що функціонування богословського факультету в світському навчальному закладі неможливо. Але ми стояли на своєму і знаходили вагомі контраргументи. Передусім це те, що факультет не створюється, а відновлюється історична справедливість”.
Справа з відкриттям філософсько-теологічного факультету при Чернівецькому державному університеті набула логічного завершення 29 грудня 1993 року, коли було видано наказ № 70 “Про відкриття філософсько-теологічного факультету”. В ньому, зокрема, зазначалося: “Беручи до уваги рішення Міжгалузевої акредитаційної комісії від 16.09. 1993 р., колегії Міністерства освіти від 29.09. 1993 р., протокол №16/ 5, рішення Вченої ради ЧДУ від 29.12.1993 р. відкрити у Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича філософсько-теологічний факультет”.
У лютому 1994 року відбувся перший набір студентів-теологів (30 осіб). Від часу відновлення роботи філософсько-теологічного факультету в Чернівецькому університеті здійснено 6 випусків студентів-теологів.
Переважна більшість випускників-теологів перебувають в священичому сані, несучи послух на парохіях УПЦ КП. Є серед них і такі, що служать у храмах інших церковних юрисдикцій і конфесій. Значна частина поєднує викладацько-педагогічну діяльність з пастирським служінням. Серед них заслуговують на увагу протоієреї В.Полянко, Т.Петранюк, ієреї Д.Каленюк, В.Буграк, Ю. Верховій, П.Стеблина, М.Онищук та ін.
Розширюється параметри співпраці не лише між різними духовно-освітніми закладами, що належать до церковних інституцій, але й з державними навчальними установами. Все це стало можливим лише після укладення 18 квітня 2003 року нової угоди “про спільну освітню діяльність між Чернівецьким національним університетом Київською Духовною Академією”.
Угоду про спільну освітню діяльність між ЧНУ та КДА було укладено 18 квітня 2003 року з благословення Його Святості Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Докладніше про це читайте в газетах: “Я – Студент” та “Університетський вісник”.
Вдатися до такого кроку було змушували багато причин. По-перше – це дало змогу розпочати роботу з уніфікації навчальних планів богословського відділення ЧНУ і КДА; по-друге – раз і назавжди розв’язалося питання щодо видачі випускникам богословського відділення диплома про вищу духовну освіту. Реалізація угоди також передбачає розв’язання і багато інших життєво важливих питань. Хіротонія студента-богослова здійснюватиметься Святішим Патріархом або єпархіальним єпископом з благословення Його Святості, що гарантуватиме 100% працевлаштування.
Нарешті політика пожертвувань (оплати за навчання), а звідси й виплата заробітної плати викладачам богословського відділення – стали прозорими. Студенти вносять пожертви через банківські установи на рахунок Учбового комітету УПЦ КП, а той у свою чергу здійснює регулярно своєчасну виплату заробітної плати викладачам відділення за їхній труд за університетськими стандартами, а не так як було раніше, коли розмір зарплати і виплата відпускних залежала від особистих стосунків з місцевим владикою Митрополитом Данилом.
Через остаточну невизначеність держави до статусу теології в системі національної освіти студенти-теологи сьогодні, як і з моменту створення богословського відділення в ЧНУ навчаються за замовленням Церкви (УПЦ КП). Завідує богословським відділенням священик, кандидат богословських наук – Микола Щербань. Університетська церква, яка має ставропігійний статус (пряме канонічне підпорядкування Патріарху, а не місцевому архієрею) служить лабораторією, де студенти-богослови закріплюють на практиці, набуті ними теоретичні знання з літургійного богослов’я, Структури православної Церкви, Пастирського богослов’я та ін. У святкові та недільні дні в храмі відправляються Богослужіння, звершуються різні треби (Вінчання, Хрещення тощо).
Найважливіший результат такої співпраці – це те, що нарешті запанував спокій на факультеті і почався новий етап взаємин між Церквою та державою. Вони, безперечно, обидві зацікавлені зберегти теологію в Чернівецькому університеті. На те є важливі як історичні чинники, так і вимоги сьогодення, адже йдеться передусім про зміну освітніх парадигм та духовне відродження української нації”.
Василь БAЛУХ
З нагоди 20-ліття від часу відродження: "ФТФ - центр філософсько-богословської освіти Буковини"